НОВИНИ

Відійшов у вічність один із засновників і довголітній голова Фундації УВУ св.п. Теодор Воляник

У нього не було чужих дітей. Усі були свої.
Так сказала про покійного мужа Теодора Воляника його дружина.

Теодор Воляник

Теодор Воляник. 21 листопада 2016 р.

Бл. пам. мґр Теодор ВОЛЯНИК, один з основоположників та кількаразовий довголітній голова Фундації Українського Вільного Університету (ФУВУ), довголітній член Спілки Української Молоді (СУМ) в Америці та її керівних органів — як крайових, так і місцевих, у Мінніаполісі й у Нью Йорку, голова відділу Організації Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ) в Нью Йорку, член Організації Українських Націоналістів (ОУН), Крайової Ради Українського Конґресового Комітету Америки (УККА), Об’єднаного Комітету Українських Організацій міста Нью Йорк та інших українських організацій та установ,  відійшов у вічність у Нью Йоркському шпиталі після Різдва Христового, 8 січня 2018 р., залишивши у смутку дружину Олю та дальшу родину в Україну, а також українську громаду, фактично, по цілому світі.

Народився Теодор Воляник 24 жовтня 1922 р. у селі Монастирок, на Львівщині.
За його багаторічну плідну і віддану діяльність, Український Вільний Університет (у Мюнхені) двічі відзначив його — у 2005 і 2017 рр., зокрема званням Почесного Сенатора. Крайова Управа СУМ надала йому ІІІ ступінь Суспільника, а Осередок СУМ у Ню Йорку — звання Визначного Члена Осередку.
Тяжко було знайти більш віддану, чесну, щедру, порядну і добру людину. У нього “не було зерна неправди”. Після Парастасу місцевий отець Петро Шишка, який особисто знав покійного ще як виховника і коменданта на молодечих виховних таборах на оселі СУМ в Елленвілі, сказав, що покійний уособлював надзвичайну посвяту і відданість гаслові СУМ — “Бог і Україна”.
Покійний був гідним членом парафії Української Католицької Церкви Святого Юра у Нью Йорку, співав у церковному хорі тощо.
Теодор Воляник був моїм виховником та комендантом у СУМ-і також. Ще ближче моє пов’язання з ним як колеґи відбулося відносно недавно, п’ять років тому, коли він, майже 90-літній голова Фундації УВУ, запросив мене перебрати провід цієї Фундації, “щоби її відмолодити” та впровадити у майбутнє. Мені було тоді тільки 60. Та все ж — відносне відмолодження. Покійний бу

Ректор Марія Пришляк від імені Академічного Сенату УВУ нагороджує медаллю "Pro Universitate Libera Ucrainensis" мґр-а Теодора Воляника за довголітню плідну працю на посаді голови Фундації УВУ в Нью Йорку та значний внесок, спрямований на підтримку та розвиток Українського Вільного Університету в Мюнхені.

Ректор Марія Пришляк від імені Академічного Сенату УВУ нагороджує медаллю “Pro Universitate Libera Ucrainensis” мґр-а Теодора Воляника за довголітню плідну працю на посаді голови Фундації УВУ в Нью Йорку та значний внесок, спрямований на підтримку та розвиток Українського Вільного Університету в Мюнхені. 25 березня 2017 р.

в моїм заступником, як голови ФУВУ, аж до дня його смерті.
Вищу освіту він здобув на УВУ на факультеті Економіки. Але це знання було більше теоретичним, аніж практичним. Протягом свого довгого, сповненого щоденної праці життя він займався різною підприємницькою діяльністю. Але громадська зайнятість повсякчас переважала, і він ніколи не розбагатів. Одначе це не обмежувало його жертовности. Як зокрема казала його дружина, він був відносно бідний, але завжди гідний.

Він був прикладом того українського покоління, яке я мав щастя запізнати і яке я назвав найкращим. Це покоління також моїх батьків; покоління, яке виростало між двома найбільшими в історії людства світовими війнами на землі, окупованій різними ворогами  і зрошеній кров’ю її найкращих синів і доньок. Це покоління не знало буденних пригод чи приємностей, йому треба було виростати дуже скоро, бо, здавалося, кожний момент мав вирішальне значення, кожна хвилина характеризувалася буттям або небуттям. Кінець війни не приніс ні перемоги, ні полегшення, хіба нове напруження. Боротьбу треба було продовжувати — тільки вже серед нових обставин, і починати своє життя наново.
У вірші Богдана Лепкого, що ми часто співаємо при похоронних відправах, “Видиш брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнурком журавлі у вирій”, у заключній частині є такі слова: “Гине, гине в сірій мряці слід по журавлях”. Співали ми ці слова також на парастасі та на могилі Теодора Воляника. Одначе, у випадку цього, найкращого, українського покоління не міг поет більше помилитися. Це покоління вже майже зовсім відійшло. Але його слід не загинув. Залишило це покоління за собою вагомі добутки, мабуть, вагоміші, ніж яке-небудь інше покоління.

Це покоління збудувало духовну, національну, політичну і культурну основу для майбутніх поколінь не тільки у діаспорі, але також на рідних землях. Встановлено структури, організації, установи та споруди. А найголовніше, вони зробили

CRW_1498_09-tumb

Посередині: Теодор Воляник, тодішній голов Фундації УВУ.
Євген Федоренко (справа) та фінансовий УВУ Ярослав Оберишин. 2010 рік

з нас націю, завершили змагання кількома державно-творчими актами та вказали шлях захисту народу і його держави боротьбою, заснованою на власній силі нації. Сьогодні не зовсім

вдячні наступні покоління цим дорібком та капіталом користуються з надією, що вже ніколи ми не будемо простими незрячими гречкосіями.
Після парастасу ректор УВУ Марія Пришляк говорила про тисячі українських студентів, які здобули маґістерські та докторські дипломи на Українському Вільному Університеті в Мюнхені, що, власне, існує завдяки Фундації УВУ і таким людям як Теодор Воляник.
Інші промовці говорили про його відданість і посвяту українській молоді, про його притаманну скромність, працьовитість, лагідність та доброту.
Теодор Воляник любив українську молодь. Не маючи власних дітей, для нього кожна українська дитина була його дитиною, що заслуговувала на його увагу і опіку. Ціле своє життя він присвятив українській молоді, її вихованню і освіті та кращому майбутньому нашого народу.
Мені здається, що кращого сліду по собі не можна було залишити.
Вічна Вам Пам’ять, Дорогий Друже!
Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ
15 січня 2018 р.

Top